Смереків

Смере́ків — село у Жовківському районі Львівської області. Належить до Смереківської сільської ради. У Смерекові знаходиться дерев'яна церква св. Архистратига Михаїла 1913

Історія

Село вперше згадується в історичних документах за 1444 рік.

У податковому реєстрі 1515 року задокументовано, що село виконує повинності з обслуговування замку^[2].

За часів Речі Посполитої належало село до королівської власності, Мервицької держави (маєтку). В 1566 році Пьотр Бажи з Болозова (Бложева), каштелян перемишльський, староста львівський, дає попівство в королівському селі Смереків Волошові і його потомкам. (Бернадинський архів у Львові. — С., т. 343. — С. 73). В 1570 році король назначає люстраторів для розгляду претензій Станіслава Жолкевського, власника села Туринки, до сіл королівських Бутини, Смерекова і Блищивод.^[3]

За Австро-Угорщини: належало до Жовківського повіту, 7 км на пд.-сх. від Жовкви. На пн.-зах. лежить Сопошин, на пн. Блищиводи на сх. Блищиводи і Вербляни, на пд. Перемивки і Візенберг (нім. Wiesenberg), на зах. Мацошин. В 1880 році було 99 господарств, 540 жителів в гміні. (500 греко-католиків, 36 римо-католики, 4 ізраеліти; 504 русини, 16 поляків, 18 німців). Парафія греко-католицька була в селі (Жовківський деканат), римо-католицька в Куликові. До парафії належали Блищиводи. В селі була церква і школа філіальна.

Перша згадка про село Смереків походить з 1440 року.  Село знаходиться 7 км на південний схід від Жовкви та за 4 км від Куликова. До Львова звідси 17 км. З північного сходу село межує з землями Сопошина, з півночі – з Блищиводами, на заході – з Мацошином. До села належать хутір Вербляни( з східної сторони). Хутір Вербляни вперше згадувався ще 1399 році.

       Село Смереків очевидно було заселене ще в княжі часи. Тут могло колись стояти укріплення, про яке нагадувала у XІX ст. назва поля «на Острівці». Були тут поля «на Переволоці» та «на Торчиськах». Перша назва свідчить, що в давні часи  тут міг проходити торговий шлях і по суші перетягували вантажі до річки, а друга хіба може бути зіпсованим варіантом слова торжисько, тобто місце , де відбувалися торги. Але це припущення ще потребує археологічних доказів, оскільки село не лежить на вододілі  великих рік.

      Тут побутували перекази, що назва Смереків походить від того, що тут знаходились великі смерекові ліси.  Це лише наївне сільське пояснення. На думку науковців назви із закінченням на «- ів» утворені від особових назв. Отже витоки назви Смереків треба шукати у прізвиську Смерека (Смереків двір, Смереків посад). Назва село Перемивки за сільськими переказами походить від того, що в цьому місці грабіжники переймали людей, які їхали зі Львова до Белза. В цьому переказі є лише маленька крихта правди. На думку вчених, первісна назва села походить від поселення тут людей, які «займались перейманням вовків», тобто мисливців, або заманячів звірини на панських ловах.  Сучасна назва Перемивки є скороченням давньої назви Пере –(й)- ми – (во) – вки, яке є більш милозвучним від історичної назви, але повністю її спотворило.

      У 1471 році згадувались села Великий та Малий Смереків.  У 1498 році пані Анастасія, дочка Василя Свистельницького, зреклась належної їй спадщини в селах Смереків, Двориська, Селище та Під‘ярків на користь свого дядька.

       У 1500 році о. Василь Винницький позивав до суду пана Івана Смереківського за забране церковне поле в Смерекові. В податковому реєстрі 1515 року зазначено, що люди з Смерекова були на службі у львівському замку. Ця служба полягала в тому, що селяни почергово виконували роль поштарів і їздили з листами державних урядовців туди, куди їх посилали. Окрема поштова служба у Львові почала запроваджуватись лише в 1630 – х роках і перебувала в приватних руках.

      Відомо, що 7 березня 1530 року Михайло Смереківський зробив новий борг на 30 гривень на село Смереків.

        Згідно акту люстрації села 1565 року тут проживали 25 кметів на двориськах, які були більшими від ланів. Кожен кметь мав одне дворисько. Вони мали досить пасовиськ, але не давали з них жодних чиншів, лише виконували повозову повинності, їздячи на потребу двору на віддаль до 16 миль. Також кожен робив по 7 днів панщини до того фільварку, де була потреба. Так само стояла справа і з толоками – йшли туди, куди просили. Кожне господарство давало до двору по 2 курки та по 10 яєць. Медової данини  вся громада давала 5 півмірків, що становило 2,5 корця. Вартував цей мед 24 зол. Кочмар платив чиншу 12 зол. 24 гр.  священик платив 2 зол. Разом прибуток з села був обрахований на 40 зол. 26 гр. В акті люстрацій були зазначені імена кметів: Олекса Гайов, Тимко Матвіїв, Сидор, Хведько, Шах, Іван, Демкович, Микичин, Борис та інші.

        У 1570-78 роках деякі сільські землі захоплював С. Жолкевський  і це викликало скарги проти нього. В 1578 році Смереків платив податку від 3,5 лану землі.

       25 серпня 1578 року король  Стефан Баторій підтвердив селянам  Смерекова та Блищивод свій вирок, виданий 24 лютого 1578 року проти львівського старости Миколи Гербурта. Цим вироком він заборонив старості змушувати селян до понаднормових робіт і наказав розслідувати, скільки пущ з тих сіл забрав С. Жолкевський.

       У 1621 році село знищили татари. Після цього король Зигмунд Ι звільнив селян Смерекова та Блищивод на 4 роки від сплати податків.

        У 1634 – 57 роках селяни Смерекова  та Блищивод чинили опір старості та державцям, які примушували їх до понаднормових робіт.

        1648 рік розпочав широку смугу лихоліть для галицьких селян, яка привела до повного спустошення краю. Восени 1648 року сюди прибуло військо Б. Хмельницького, виганяючи шляхту та її поплічників – корчмарів з українських земель.

         Війна проти молодої української держави тривала кілька років і вимагала від Польщі  великих коштів. Мешканці Смерекова стогнали від податків та данини, від грабежів військових загонів, вимирали від епідемії, які приносили з собою військо.

      В акті люстрації 1665 року зазначено, що село обробляє 7 ланів землі. Кметів до війни було 24, а в час люстрації – лише 8. Обробляли вони 2 дворища, причому кожен мав по чверті. Від дворища двір отримував такі повинності: 2 зол. 20 гр чиншу, 2 зол за медову данину, 2 каплунів, по 2 дні панщини в тиждень та по 2 толочні дні в жнива.

      18 березня 1762 року Август ΙΙΙ надав Мервичі, Смереків та інші  села Павлу і Терезі Стажинським після зречення від управління тими селами Філіпіни Мйончинської.

       У 1763 році на землях Смерекова та Блищивод була заснована слобода Оплітна та фільварок. Там було поселено 5 селянських сімей, яким було надано 3 роки свободи.

      Восени 1772 року Галичина була зайнята австрійським військом і смереківські селяни на 146 років перейшли у підданство австрійського цісаря. Село продовжувало залишатись в складі державних маєтків.

      При передачі села в найм у 1784 році на 3 року панові Виковському був складений інвентар  Смерекова. З нього видно, що було тут 16 чвертьових господарств, 29 півчвертьових та 3 загородники. Разом селяни мали 36 волів та 21 коня.  Серед 48 господарст було 13 без тяглової сили, 11 – з однією робочою худобиною. Лише двоє господарів мали по 4 штуки робочої худоби.  В селі було понад 30 різних прізвищ: Стахів, Басюк, Мартинів, Глинський, Канда, Пушкар, Балдик, Білий, Борщ, Ванка, Варта, Волинський, Вятровір, Гач, Гринишин, Добрик, Йонак, Канюка, Кусий, Курій, Матвіїв, Мотика, Одніястка, Охап, Панчишин, Прийма, Пришляк, Савчин, Саврас, Саламаха, Стельмах, Стецишин, Шерон.

    У земельній метриці села з 1787 року зазначено, що у ньому було 69 номерів. Село належало до Мервицького староства і було в камеральній (державній) власності. Двір мав тут 17 моргів поля та 89 моргів лук. Біля 37 моргів угідь належали церкві, а все решта селянам.  На документі також зберігся відтиск громадської печатки села. На ній був зображений лелека, що ходить посеред скошеного поля, а далі серед нескошеного збіжжя виглядає коса.  По кругу печатки йшов напис німецької мовою «Громада Смереків».  Там також був відтиск печатки сусіднього села Переймиволки ( тепер Перемивки). На ній було зображено пастуха в шапці та з торбою через плече, який підганяє серед дерев теля.  Вгорі над ним летить птах. По кругу йшов польськомовний напис « Громада  Переймиволецька» .

       Смереківська печатка із зображенням лелеки (бузька) відображає тогочасну дійсність. В селі гніздилося багато лелек, бо поруч були мокляку ваті долини, де лелеки легко добували собі харчі протягом року.

     У 1837 році в селі  проживали 384 греко – католики, а власником його був Олександр Гомес Чацький.

       У 1848 році в Смерекові було 68 господарств, які мали 1227 моргів землі. Серед них 5 мали по 0,5 морга, 38 – від 10 до 19 моргів, 25 – від 20 до 43 моргів.         Перед скасуванням панщини смереківські селяни відробляли 1768 днів тяглих, 2688 піших днів, давали 155 мотків пряжі  та 160 курей. На хуторі Вербляни тоді  було 13 господарств, які разом мали 79 моргів землі. В Перемивках 42 господарства мали 289 моргів землі. Вони робили щорічно 1184 дні тяглової та 582 дні пішої панщини. Власником села був Макс Богданович.  На пам'ять про скасування панщини громада Перемивок спорудила при дорозі невеличку капличку. На кам’яному постаменті невідомий різьбяр зобразив старовинні знаряддя праці.

       У 1852 році пан Богданович мав у Перемивках 162 морги угідь з 436 моргів загальної площі.

       У 1880 році в селі 99 дворів та 540 мешканців ( 500 греко – католиків, 36 римо – католиків, 4 іудеї). У Верблянах тоді було 105 мешканців.

        12 липня 1895 року в селі під час пожежі згоріло 23 господарства, біля 60 будівель.  Один лише війт поніс шкоду на 3000 зр,  а був застрахований тільки на 400 зр. Пожежу спричинив місцевий мешканець, який мав рідкісну хворобу( любить щось палити) і якого люди прозвали палюхом.

        У 1905 році в смерекові було 889 га землі, в тому числі 193 га панської. Власницею маєтку була Богуслава Міллєрова.  Згодом поміщицькі землі закупив земельний банк у Львові, від нього викупив Крейцер, а від того вже у 1926 році рештки панської землі  закупили селяни  Дмитро Пушкар, Степан Процайло, Степан Козовий, Федір Терещук.

           Великі пожежі в Смерекові були у 1910 – 12 роках.

          Восени 1921 року в Смерекові було 128 хат, 721 мешканець. Серед них було 579 греко – католиків, 119 римо – католиків, 22 іудеї.  За національністю українцями було записано тільки 464 особи, а решту  записали поляками.

          У 1929 році в смерекові було 142 жилі будинки, в Перемивках – 50. Санітарним нормам відповідали відповідно лише 56 та 39 будинків. Отже в Перемивках люди почувалися заможніше і мали кращі будинки.

         У 1937 році біля села будувалась шосейна дорога Львів – Варшава. Тут знаходило роботу багато мешканців села, особливо молоді. Заробляли за день 1 зол: товкли каміння, тачками розвозили його по дорозі та вимощували ями.

         У 1939 році в Смерекові було 141 селянське господарство. Троє з них мали від 20 до 40 моргів землі, 17 – від 10 до 20 моргів, 121 – від 1 до 10 моргів. У Верблянах було 39 господарств, а у Перемивках – 24. Найбагатшими у Смерекові були Федір Мартин, Максим Гамаль, Василь Бандурка.

       Життя та побут багатших селян майже нічим не відрізнявся від інших. Це була важка щоденна праця, щоб забезпечити кращі умови життя для своїх дітей.

       24 вересня 1939 року в Смереків вступили «асвабадітєлі» зі сходу і тим самим розпочався інший період в історії села.

      Відновлення села Смереків  припадає на  післявоєнні роки.  У селі організовується колгосп, до якого з кожного двору забирають  землі і худобу.  Але ці роки  сприймалися населенням  тяжко. Населення боязко ставилось до всього нового.

      Найбільшу розбудову у селі можна було спостерігати в 70 – х та 80 – х роках. За цей період було побудовано більшу половину будинків, які є у селі на даний час. Саме у цей період і будувалась колгоспна кантора, яка була передана під школу.  І по сьогоднішній день,  ця будівля служить  для здобування знань на території Смерекеівської сільської ради.

      Також у селі існувала  стара школа біля якої була і плебання (яка була передана до школи, як приміщення столової). На даний час відбувається реконструкція старої школи під дошкільний навчальний заклад  на 28 місць, який планується відкрити у 2012 році.

      За останні роки у приміщенні школи було проведено парове опалення і встановлено газову котельню. Замінено електро – проводку і світильники у приміщенні школи. Цього року було замінено віконні і дверні блоки на металопластикові і зроблено капітальний ремонт декількох класних кімнат. Головним питаннях для школи залишається добудова, а саме не вистарчає два класних кабінети, столової та спортивного залу. Але сільський голова працює над цим питанням і сповнений надією, що це питання можна буде розв’язати з допомогою держави і громади.

      Спочатку село Смереків входило у колгосп іменні В.І. Леніна, а згодом перевели у колгосп імені Т.Г.Шевчена ( в якому разом господарювали з селами Сопошин та Мацошин). Також Смереківську сільську раду було передано у Сопошинську сільську раду( в яку також входило с. Мацошин). Отже ми бачимо, що певний відрізок часу цих три села об’єднувало багато спільного. В радянські часи ці села ішли разом, але  Смереків завжди залишався в стороні. Розбудовували тракторні бригади, ферми та комплекси лише у селах Сопошин  та Мацошин, а  село Смереків носило  назву « третьої бригади». Та коли Україна здобула свою незалежність,  у селі з часом постало питання, а чому нам самим не подбати про своє рідне село. Так у 1994 р. була утворена спілка пайовиків «Смерічка» під керівництвом І.В. Госовського. А в 1995 році було утворено  Смереківську сільську раду на чолі з В.А. Джуриком.

     У Смереківську сільську раду також увійшло село Перемивки. Отже, з цих часів село Смереків самостійно крокує у життєвому просторі української державності. Не все вдавалося так, як хотілось. Але сподівання у громадян є на краще життя. Громада вірить у своє щасливе та перспективне майбутнє у селах Смереків та Перемивки.

      На даний час усі землі розпайовані і виготовляються державні Акти на землю. Утворені ФГ « Верба»,  ФГ «Сидор», ФГ « Пролісок», ФГ «Росинка», ФГ «Медодар», ФГ «Росанна».  Уся рілля на території Смереківської сільської ради обробляється і дає свої доходи населенню. Також у селі  Перемивки функціонує ТзОВ « Племптахорепродуктор». На території ради існує сім торгових точок, які своєю діяльністю забезпечують населення усім необхідним у побуті. Саме стільки корчм було у селах Смереків та Перемивки до І світової війни.

      Село Смереків з кожним прожитим роком стає все кращим. Люди все більше дбають про свої оселі і двори. Адже лише спільними зусиллями і працьовитістю може розвиватися українське село.